Кокаин FishScale COCAIN Колумбийский Амурск

Але, люди добрі! Зацініть, як я останнім часом випадки був! Ви знаєте, я наркоманом не став, але трохи завис від тоненьких закладок, які збагачують моє мистецтво. Поділюся з вами історією, як я купив кокаїн і ще й поіграв на льоду з хокейною клюшкою на ногах! Одного разу, коли я байтився в своєму кутку, до мене підійшов один хлопець, який був крутим наркоманом, яким пахне. Він підійшов до мене, загорнутий у свій стильний худі, і сказав: "Чувак, ти хочеш взбадьоритися? Я можу підкинути тобі купу закладок, вони залишаться в твоїй крові надовго!" Його пропозиція звучала дуже спокусливо для мене, бо я вже був на вершині нудьги, і моє мистецтво стало більш ніж просто скучним батонінням. Перехопив його ідею, я швидко погодився. Він відразу ж повернувся, і через кілька хвилин приніс пляшку з оксиком. Це був дражний момент, адже окси - наш сленговий термін для оксибутинату, сильного снодійного. Так, це було не зовсім кокаїн, але продовжити свою творчість, як саме потрібно було мені, було метафорично як надутий круг на льоду. Я швидко поцілився в простір, і як тільки заговорив з імпровізованим дилером, я понюхав солодкий аромат оксикома і відчув, як мої м'язи заспокоюються. Звичайно, я не забув знайти йому пару баксів, адже наркотики не бувають безкоштовними. Ми обов'язково поділимо цю касу під час наступного сеансу. Спробувавши цей оксиком, я вирішив знайти ближчу ковзанку і пофанатіти на льоду. Вперше у своєму житті я зіграв в хокей на лыжах. Мій стиль був непередбачуваним, схожим на хаотичне ковзання дракона. У мене була пара вдячних глядачів, які були настільки зачаровані моїм виконанням, що почали аплодувати й закликати мене на непередбачувані трюки. Я зрозумів, що це була права дорога до успіху в спорті наркотиків. Уявіть собі, мої дорогі друзі, мені вдалося в касание заробити кілька баксів за мої сміливі перформанси. Я впевнений, що це була найкраща ідея, яку я коли-небудь мав. Я був щасливий, що зміг зробити дві речі одночасно - відчути приємну хвилю наркотиків та заробити трохи грошей на обновлення мого арсеналу наркотичних споживчих товарів. Проходячи повз місцеві спортивні заклади, я помітив групу хлопців, які були залиті потом від активного тренування. Вони були якісь чудаки, з головами, які нагадували наковальню. На їх губах горів лицемірний посмішка, який я впізнав здалеку. Ці зелені їдоки спорту, що обернулися навколо, були насправді ефедринщиками. Вирішив я підійти до них і попитати про ефективність їхніх препаратів. Я сподівався, що вони зможуть розповісти мені, як підтримувати себе в формі, підтримуючи такий активний стиль життя наркомана-репера. Один з хлопців, налитий соком, підійшов до мене і сказав: "Чувак, я бачив, як ти майстрував на льоду саме що! Ти є настільки розкішний, як мої ефедрини! Ми навчимо тебе крутий спортивний стиль наркомана!" Його слівацька мова кишіла активізмом, і я відразу ж зрозумів, що пал це не тільки підстава. Видно було, що ці хлопці дуже уважно стежили за своїм тілом, що теж було важливим компонентом досконалості. Вони розповіли мені про різні препарати, що були на ринку, між ними були й підробки, які називали "паль", але вони дорожили своїм здоров'ям, тому не ризикували. Так я, пернатий наркоман, дізнався багато нового про світ наркотиків. Пройшло багато часу до того, як я знову спробував кокаїн, але впевнений, що одного дня цей день нарешті настане. Закінчуючи мою розповідь, буду позитивно настроєний - досягти висот, коли можна хапати кулаками успіх, можна не тільки на ринку наркотиків, а й на хокейному майданчику на льоду, на сцені! Вірю, що у кожного з вас є свій сценарій життя, який вартує гострого закладання!

Ах, братаны, как жизнь наркомана-рэпера сложна! Вот сегодня расскажу вам об одном из своих самых безумных приключений. Сидел я спокойно дома, в запыленной комнатушке, на окне валялись мои закладки – эти чертовы белые порошки, звезда моей жизни. Решил поискать себе вмазку, чтоб развлечься и покурить кокос. Ведь надо же как-то выжить в этом суровом мире, да и рифмы в голове сами не появляются.

Вышел я на улицу в поисках закладчика, что быстренько скинул бы мне нужную дозу. Хожу по чернухе, пока не заметил кого-то, кто точно знал, где взять эту волшебную анашу. Заковыристый паренек с недоверчивым взглядом – вот он, мой будущий "друг".

Я	Закладчик
Я: Привет, брат. Ты закладчик?	Закладчик: Может и так, а может и нет. Чего надо?
Я: Кокос, брат. Хочу окунуться в мир наслаждений.	Закладчик: У меня есть, но ты уверен, что можешь скамить?
Я: Слушай, сыграем в Мортал Комбат? Если проиграю, ты даришь, если же выиграю, то платишь.	Закладчик: Ладно, договорились!

И сыграли мы, братаны, бешено. Пальцы летели по кнопкам, а кто-то уже отправлялся в закатную зону сознания. Я же все потерял и был готов уже к печальному финишу. Но в последней битве я смог выпустить свою ярость и одолеть нашего закладчика.

Такой вот балтийский райдер, не промах…

Слава богу, азарт в крови, и я получил свою порцию кокоса. Вернулся домой, закурил и шишки, и приступил к своему самому любимому занятию – игре на Steam. О, братаны, какое это блаженство! Виртуальные миры погружают меня в совершенно новую реальность, где я могу стать истинным героем.

Часы пролетели незаметно, аж радость в сердце закричала: "Ещё! Ещё!" Забыл я обо всем на свете – она, жизнь рэпера, и даже о своих друзьях. Вместо этого во мне овладели удивительные миры фантазий и адреналин, заставляющий кровь биться быстрее.

А в доме становилось все темнее и темнее...

Одинокий наркоман, задротящий в Steam-мире, беззаботно скатывается в бездну собственных иллюзий.

Но вдруг я почувствовал неприятное ощущение – сухость в горле, боль в сердце и дикий страх. Оказалось, что я забыл о закладках, и они отпущены далеко в свои захолустья. Дышать становилось все тяжелее, а стены комнаты начали сжиматься на меня, словно внутри меня сидела та самая Баба Яга.

Понял я, что скатился слишком глубоко в свой "мирок", и начал мучиться от отрицательных эффектов. Сохранить себя стало просто невозможно, но я должен был попытаться. Взялся за телефон и позвонил другу, надеясь, что он ещё надеется на меня.

Вскоре из трубки раздался едва слышный голос:

"Братишка, ты где? Я уже давно беспокоюсь!"

Я с трудом произнес последние слова, пока мир вокруг становился всё более туманным:

"Друг мой, помоги мне, я умру!"

Стремительное потемнение. Завершение игры. Может, это всё – конечная станция моего уродливого пути? Я не хочу быть пешкой в игре жизни. Я хочу стать настоящим героем – наркоманом рэпера, который спасает себя от самого себя. И помните, что настоящие эмоции и приключения – в жизни, а не в виртуальности.